Мед – продукт бджільництва, який ми усі любимо, та до якого звикли. Мабуть кожен із нас на запитання про походження меду не задумуючись відповість, що його виробляють бджоли, а людина його збирає з рамок вулика. Однак такий порядок речей існує лише не більше 150 років і йому передує 150 млн. років еволюції. Саме 150 млн. років тому за часів Юрського періоду з’являються перші перетинчастокрилі, рештки яких вдалося віднайти і дослідити. Пращури сучасної бджоли були хижаками і еволюціонували разом з нашою планетою. Появу бджоли медоносної (A. mellifera) відносять лише до кінця третинного періоду і батьківщиною її були тропіки та субтропіки Африки, звідки вона згодом розселилась по усім континентам, окрім Антарктиди. Сучасні європейські породи зародились наприкінці останнього льодовикового періоду, коли на нашому континенті були непридатні умови для існування бджіл, які змогли вижити лише невеликими ізольованими групами на півдні Іспанії, Франції та Балканського півострова, звідки по мірі танення льодовика розповсюдились по території усього континенту.
Голоцен, це період існування планети, під час якого ми проживаємо. Початок голоцену ознаменувало танення останнього льодовика, що спричинило суттєві зміни клімату та трансформацію мамонтових тундростепів в той флористичний та фауністичний комплекс, до якого ми звикли. Терени нашого континенту починають вкривати ліси, до існування в яких адаптуються більшість видів, що населяють його, в тому числі і бджоли.
До життя за нових умов адаптуються і люди, які займаючись збиральницьким промислом пристосовуються і до збирання меду, який бджоли відкладають в дуплах дерев. Бджіл стає все більше на континенті.
Полісся – традиційний лісовий регіон з моменту танення останнього льодовика по сьогоднішній день. За часів усіх археологічних культур, що проживали на теренах цього регіону збирання дикого лісового меду займало провідну роль в господарській діяльності людини, еволюціонувало і до Х століття перетворилось в традиційний промисел. За часів Русі мед та віск стають важливим експортним товаром, а людей, що займаються збиранням дикого меду називають бортниками. Бортництво на цьому етапі еволюції перетворюється із звичайного збиральництва в складну цехову систему, що поєднує окрім збору продуктів бджільництва ще й ряд суміжних промислів пов’язаних з виготовленням інструментів бортника та медоварінням (виготовлення традиційного слабоалкогольного напою). Цікавим є те, що бортники по суті були одними з перших промислових альпіністів, а лезиво (знаряддя, за допомогою якого бортники підіймаються на дерева), що використовується по сьогоднішній день, є одним з дієвих інструментів для підіймання на високі дерева.
Окрім матеріальної складової, промисел лісового бджільництва стає важливим культурним елементом. У бортників формується ряд традицій, забобонів, історій та легенд. Розвивається власний, досить таємничий фольклор, що передавався спадковим шляхом на протязі багатьох поколінь. Розшифрувати сповна бортні символи, що дійшли до наших днів, і слугували, як родинні герби й досі не вдалось.
З плином часу бортництво, як і все довкола зазнавало трансформації. Основною причиною змін для бортників стало те, що під час розбудови міст та кораблебудування люди почали активно освоювати ліси, вирубуючи великі дерева, що до цього слугували домівкою для бджіл. Аби зберегти умови для проживання бджіл бортники почали вирізати ті фракції дерева, де знаходились комахи, і перевішували їх на верхів’я молодих, незрізаних дерев. Згодом взагалі почали колоди штучно виготовляти, приманюючи в них бджіл. Однак, як не дивно, остаточного удару по промислу завдав науково-технічний прогрес. У 1814 році на Чернігівщині Петро Іванович Прокопович створює перший у світі рамковий вулик. У подальшому це докорінно змінить бджільництво, каталізуючи перехід до нового, більш продуктивного метода господарства.
На сьогоднішній день 150 млн. років еволюції перетинчастокрилих та тисячі років сталого симбіозу людини та бджіл порушені. Використання пестицидів в сільському господарстві пришвидшує вимирання бджіл , а стрімка урбанізація та відсутність дотацій на традиційні способи ведення господарства призводить до занепаду спадкового бортництва, як результат ліси та луки залишаються без опилювачів, а старшим поколінням нікому передавати свої знання. Таким чином наноситься значна шкода, як біорізноманіттю нашої планети, що і без того зазнає суттєвих антропогенних впливів, так і етнокультурній спадщині, оскільки традиційне бортництво є одним з 11 елементів нематеріальної культурної спадщини України, що в своєму автохтонному вигляді зберіглось лише в деяких регіонах Українського та Білоруського Полісся.
На території Парку природи «Беремицьке» бджільництво, як традиційне, так і рамкове, використовується як ефективний інструмент ревайлдингу та збільшення біорізноманіття, а також для швидшої трансформації агроценозів в природні біоценози. Безумовно важливою є і етнокультурна складова промислу, яка всебічно підтримується та популяризується на теренах парку.