Історія диких коней

5/03/2019

Історія диких коней в Європі починається ще з доісторичних часів, про що свідчать наскельні зображення цих дивовижних тварин, вік яких коливається від   17 000 до 39 000 років.

Коней зображували приблизно однаково – темна смуга по хребту, темні лапи і світлий живіт.

Велика частина археологів сходяться на думці, що існувало кілька різних типів диких коней – ті, що нагадують коня Пржевальського, тарпана і робочу конячку. Хоча існують і інші теорії, які говорять про наявність безлічі інших типів і підтипів коней.

Причини вимирання диких коней тарпанів

Знахідки археологів показують, що близько 6 тис. років тому життя диких коней було пов’язане з Чорним і Каспійським морем. Через тисячу років ці території заселили і люди. Основною діяльністю тодішніх людей було землеробство. Вони заводили домашню худобу, вівець і свиней, і жили там до тих пір, поки землеробство не призвело до виснаження ґрунтів. Відповідно, люди були змушені шукати нові необжиті території. Долати величезні відстані з великою рогатою худобою було досить складно – вони не відрізнялися великою швидкістю пересування. Але люди знайшли вихід – приручити коней. Так з’явилося конярство. Дикі коні в природі ж стали все більш рідкісним явищем.

Крім сільськогосподарської діяльності, на зникнення тарпанів впливало також полювання на них. У той час м’ясо диких коней вважалося делікатесом, тому часто їх виловлювали саме для харчування.

Тарпани: відтворення

У 1770 році граф Замойський дав вказівку зловити останніх диких коней в Біловезькій пущі. Спійманих тварин поселяють в природному парку біля Білгорая. У 1806 році парк перестав функціонувати, а коні були віддані місцевим жителям. Звичайно, селяни не збиралися зберігати «дикість» породи, вони схрещували цих коней зі своїми домашніми робочими конячками – кониками.

У 1956 році студент Краківського університету Тадеуш Ветулані отримує дозвіл на проведення експерименту по відновленню тарпана на основі породи «коника». Він закуповує кілька особин, що нагадують тарпанів, і поселяє їх на огородженій території в Біловезькій пущі. У 1932 році ця територія отримала статус Національного парку.

Під час Другої світової війни частина проживаючих в Біловезькій пущі коней була перевезена до Німеччини. У 1945 році Ветулані застав у своєму парку тільки 15 особин коників. Тим не менш, він не закінчує пошуки тарпаноподібних, щоб продовжити свій експеримент. Після смерті Ветулані більшу частину тварин перевозять на кінний завод Попільня.

Зараз деякі країни продовжують свою діяльність по відновленню тарпаноподібних. Роботу по ревайлдінгу (поверненню великих тварин на місця їх споконвічного проживання) веде і Благодійний фонд «Беремицьке-Біосфера».

Давайте разом збережемо природу для майбутніх поколінь

співпраця

Останні новини

14/04/2021

Світ завжди відкритий для нас: результати Конференції

Хочемо поділитися результатами Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Напрямки та перспективи розвитку Парку природи «Беремицьке»», що відбулась...
6/11/2020

Яблуневий сад в Беремицькому

Протягом багатьох років наш фонд веде активну діяльність щодо природних екосистем, які зазнали негативного впливу...
3/08/2020

Беремицьке минуле та сучасне

Rewilding (з англійської «re» – назад, «wild» – дикість) – це ідеологія, яка  передбачає повернення...
Scroll Up